Андру́шівка (стара назва — Андрусівка) — місто, районний центр Андрушівського району Житомирської області. За переписом 2001 року в Андрушівці мешкало 12,9 тисяч ос. Місто розташоване у південно-східній частині області, на берегах річки Гуйви, за 47 км від обласного центра міста Житомира.
Назва
Етимологія топоніму Андрушівка є напівпереказовою. За розповідями давніх старожилів село раніше знаходилось в іншому місці (поблизу теперішнього місцерозташування), в урочищі Кучогори, де були залишки давнього поселення. Пізніше на місці цих руїн розташовувалось церковне поле. Тут же був будинок і подвір'я господаря, який, за переказами, називався Кучогорським або Кучогором. Один із синів Кучогорського по імені Андрій, або як його називали ласкаво Андрусь, переніс село на теперішнє місце і назвав його на честь себе — Андрусовка[2]. Подеколи са́ме польськими впливами у добу, коли селом володіли шляхтичі, пояснюється зміна у назві села «с» на «ш», тобто на Андрушівку.
Історія
Територія сучасної Андрушівки була заселена вже в 1-му тисячолітті до нашої ери. Неподалік міста були знайдені знаряддя праці доби бронзи, виявлено залишки ранньослав'янського населення черняхівської культури[3].
Від першої згадки до початку ХХ століття
В історичних джерелах Андрушівка під назвою Андрусовки вперше згадується в 1683 році в переліку так званих «пустих сіл». Андрушівка тоді була приписана до Котельні.
Починаючи з XVII століття село стало власністю польських магнатів Бержинських, які експлуатували місцеве населення — андрусівські селяни повинні були працювати на пана три дні на тиждень, сплачувати грошовий та натуральний оброк. Бержинські також звели на березі ставка палац, розбили парк.
В 1793 році після Другого поділу Речі Посполитої Андрусівка в складі Правобережної України відійшла до Російської імперії[4].
Андрушівка поступово зростала. Так, згідно з даними 1798 року тут уже налічувалось 123 двори з населенням 1 046 чоловік; працювали винокурня з двома котлами, три водяні млини і один на кінній тязі.
З середини XIX століття в Андрушівці поряд з хліборобством розвивалось кустарне виробництво, — зокрема, діяли шкіряний завод, винокурня (пізніше спиртовий завод), раз на два тижні проводились ярмарки.
Ґрунтово-кліматичні умови, сприятливі для вирощування цукрових буряків і попит на цукор, наявність великих запасів лісів та робочих рук дали поштовх швидкому розвиткові цукрової промисловості. Спочатку виникла невеличка соковарня на лівому березі Гуйви, на так званій Яцюковій землі. Працював тут, в основному, покріпачений люд, батраки з навколишніх сіл. Буряки терли на спеціальних тертках вручну, для вичавлювання соку використовували примітивні пристрої, які приводились в рух кіньми та волами. Робота соковарні сприяла появі нової категорії трудящих — робітників. Роботи велись сезонно, по найму, переселення селян з навколишніх сіл йшло невпинно і особливого руху набуло після відміни кріпосного права в 1861 році[5]. Економічне і соціальне піднесення Андрушівки цього часу пов'язане з тим, що тут у 1848 році було збудовано перший на Житомирщині цукровий завод.
В 1859 році Андрушівку було віднесено до розряду містечок.
Цукрозаводчики Терещенки звернули увагу на Андрушівку досить скоро, і в 1869 році і завод, і графський маєток дістався їм. Парк було розширено за Артемія Терещенка, цегляний палац складної форми в часи М. І. Терещенка перебудовано в стилі французького неоренесансу.
У 1883–1914 роках здійснювалась перебудова та модернізація місцевого заводу — він, розташований на околиці Андрушівки, функціонує дотепер.
В 1871 році на кошти Артемія Терещенка в Андрушівці відкрито однокласне училище, а невдовзі — двокласне. В 1911 році в Андрушівці вже налічувалося 2 359 чоловік.
Андрушівка у радянський період
Радянську владу в Андрушівці вперше встановлено в січні 1918 року. 25 січня 1919 року в Андрушівському палаці Терещенків був організований матросом-балтійцем М. Попелем перший Волиньревком, а в червні 1920 року тут же розмістився штаб Першої кінної армії, про що дотепер сповіщає меморіальна дошка. Загалом під час громадянської війни Андрушівка неодноразово переходила з однієї влади до іншої, радянську владу остаточно було встановлено 8 червня 1920 року. У серпні 1920 року підприємства в Андрушівці були націоналізовані[6].
1920 року Андрушівське двокласне училище перетворено на трудову семирічну школу.
Після адміністративно-територіальної реформи з березня 1923 року Андрушівка (до того містечко Андрушівської волості Житомирського повіту) стала районним центром Бердичівського округу Київської губернії, що позитивно позначилося на її економічному та культурному розвитку.
У 1927—1928 роках відбулась модернізація Андрушівського цукрового заводу, що дало можливість підвищити потужність підприємства.
З 1930 по 1932 роки — Андрушівка у складі Бердичівського району, з 1932 по 1937 роки — Київської області, а з 1937 року дотепер — Житомирської області. Від 1938 року Андрушівка — селище міського типу.
У 1941 році в Андрушівці проживало 5 243 жителі, було 1 127 дворів.
Обеліск на честь загиблих воїнів у Другій світовій війні
У період ІІ Світової війни Андрушівка перебувала під німецько-фашистською окупацією з 10 липня 1941 року по 27 грудня 1943 року. Гітлерівці закатували і розстріляли 460 мирних жителів, в тому числі 216 дітей та 25 стариків, вигнали на примусові роботи до Німеччини 84 особи. Під час тимчасової окупації в містечку діяла підпільна група Володимира Парфентійовича Мехеди та Олександра Герасимовича Сорокіна. На громадському кладовищі, що по вулиці Вобяна, розташована братська могила, в якій похоронений 21 комуніст, що були розстріляні фашистами в роки Вітчизняної війни. Під час війни на цукровий завод було скинуто 21 авіабомбу, з них 16 розірвались. Андрушівку визволили радянські війська 27 грудня 1943 року.
Андрушівка, Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва
З 9 січня до 29 лютого 1944 року в селищі розміщувався командний пункт штабу 1-го Українського фронту — тут, зокрема, перебував визначний радянський полководець, генерал армії М. Ф. Ватутін. На честь загиблих в Андрушівці був споруджений обеліск Слави, встановлений пам'ятник.
У повоєнний час у Андрушівці та районі були відбудовані зруйновані заводи, в першу чергу місцевий цукрозавод — запрацював 12 жовтня 1944; побудовані нові виробництва, оновлювались і зростали соціальна інфраструктура, житловий фонд.
Від 1975 року Андрушівка має статус міста.
У незалежній Україні[ред. • ред. код]
Від 2001 року у передмісті Андрушівки діє приватна Андрушівська астрономічна обсерваторія. У 2003 році обсерваторією було відкрито астероїд головного поясу астероїдів, який згодом було названо на честь міста — 133293 Андрушівка.
Пам'ятки і туристичні об'єкти
Найвизначнішою історико-архітектурною пам'яткою Андрушівки є садиба-палац поміщиків Бержинських (потому цукрозаводчиків Терещенків, а тепер приміщення Андрушівської школи I–III ступенів № 1), збудований у стилі французького неоренесансу в середині XIX століття.
Увагу андрушівців і туристів незмінно привертає оточуючий садибу парк — гарне місце для відпочинку і «спілкування з природою».
Новітнім об'єктом зацікавлення може служити розташована на околиці міста Андрушівська астрономічна обсерваторія, перша і єдина в Україні сертифікована приватна обсерваторія.
Певний історичний інтерес являють також залишки кіркуту — єврейського цвинтаря (див. нижче).
Інформацію було взято з https://uk.wikipedia.org/wiki/Андрушівка
| 
493-537-576